Більше шістнадцяти років – з 1994 по 2010 рік -  Олександр Гришуткін присвятив роботі у Державній службі експортного контролю України на керівних посадах. Заслужений працівник промисловості України, Кандидат технічних наук, Кандидат економічних наук, автор кандидатської дисертації на тему “Моделі (математичні) і методи експортного контролю”, автор понад 20 винаходів і більше 50 статей, наукових робіт, книг та посібників у галузі експортного контролю. Олександр Миколайович став також організатором розробки низки законів та інших нормативно-правових актів України у сфері експортного контролю, в тому числі «найголовнішого» для служби - Закону України  «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання».

Колеги, яким довелось працювати з Олександром Гришуткіним, тепло згадують часи спільної роботи і називають Олександра Миколайовича “творцем “ законодавства у галузі експортного контролю.

-Олександре Миколайовичу, як це, стояти у витоків такої важливої в контексті світової безпеки законодавчої бази?

- Починаючи свою роботу у експортному контролі ані я, ані більшість моїх колег не мали справжнього уявлення про цю сферу діяльності. Більше того, дехто взагалі уявляв її як “контроль за експортом”, а не  як  “експортний контроль” у сучасному його розумінні. Саме тому спочатку ми не в повній мірі усвідомлювали важливість експортного контролю як складової міжнародної безпеки.

Саме в цей час колеги зі Сполучених Штатів Америки організували для нас численні навчання, тренінги, як в Україні, так і в установах США, що  залучені до експортного контролю. Завдяки отриманим знанням та набутому досвіду, в 1996 році, коли Експертно-технічний комітет перетворили на самостійний центральний орган виконавчої влади із спеціальними функціями, а саме Державну службу експортного контролю України, наше розуміння “експортного контролю” стало набагато глибшим.

Розбудова ж нормативно-правової бази експортного контролю почалася практично одразу з формуванням Експертно-технічного комітету. До 1996 року вже було створено низку нормативно-правових актів, які дозволили нам унормувати діяльність з експортного контролю у напрямках  РКРТ (1995р.), ГЯП (1996р.) тощо. У той же час було отримано згоду Кабінету Міністрів України стосовно загальної структури нормативно-правової бази експортного контролю. Це стало першим етапом створення такої бази.

Розробку та прийняття абсолютної більшості нормативно-правових актів експортного контролю було здійснено вже після створення у 1996 році спеціального центрального органу виконавчої влади — Державної Служби Експортного Контролю України, якій у ці дні виповнюється 25 років! 

-Напевне, було багато різних моментів у вашій роботі. Що було найскладнішим? І що вразило вас найбільше?

Особисто для мене, це була, так би мовити, “зміна полюсів”.  Оскільки ще до початку роботи в експортному контролі я більш ніж 15 років займався розробкою складових частин стратегічних ракетних комплексів, а одним з завдань експортного контролю став (поряд з іншими) суворий контроль за експортом таких розробок у інші країни.

Також, на відміну від моєї попередньої діяльності у науковій сфері, де були чіткі правила, математичне обґрунтування роботи та жорсткий контроль її виконання, від початку заснування експортного контролю ми практично не мали процедур і правил його функціонування і були змушені створювати їх безпосередньо під час роботи.

Що стосується складнощів у роботі, то вони були завжди.  Вперше створювалась  абсолютно нова функція державного управління — “експортний контроль”, про яку взагалі ніколи не чули керівники підприємств та більшість фахівців державних органів.  Тому найскладнішим було не створити певний правової акт, а пояснити фахівцям інших установ його мету, необхідність та доцільність.  Окрім цього, можливо, найбільш складним було створити умови для сприйняття цього напрямку діяльності експортерами та відповідними державними органами.

Якщо ж говорити про найяскравіші враження, то це, безумовно, розробка закону “про експортний контроль” та доповнень до “Адміністративного кодексу”.  Мало хто знає, але такі положення цих законодавчих актів, як взаємодія з експортерами, взаємодія у рамках міжнародних організацій, алгоритми та рівні прийняття рішень, необхідні та достатні штрафи, обґрунтовано відповідними математичними доказами, що є незвичним для нормотворчої  практики.  

-Олександре Миколайовичу, яку мету ставили перед собою, коли працювали у службі, та як  думаєте, чи вдалося її досягти?

- Головна мета виходила з інтересів національної безпеки. Ми хотіли створити абсолютно нову функцію державного управління, дієвий та ефективний механізм експортного контролю. Як на мене, це вдалося зробити.

Поряд з тим, слід розуміти, що “експортний контроль” застосовує до експортерів додатково більш жорсткі процедури контролю, тому це накладає на них не тільки більшу відповідальність, але і збільшує “собівартість” експорту. Діяльність в умовах експортного контролю потребує від експортерів створення багатьох додаткових функцій підприємств, які не застосовуються “звичайними” експортерами. Саме тому ще однією нашою метою було створення механізмів ефективного сприяння діяльності експортерів та зменшення впливу експортного контролю на собівартість експорту. Така робота потребує постійного вдосконалення, тому у повній мірі досягнути її не вдалося. Впевнений, що сьогоднішня Служба експортного контролю продовжує успішно рухатись в цьому напрямку.

-Сьогодні служба, поряд з іншими державними інституціями нашої країни, стрімко розвивається, цифровізується. Що, користуючись нагодою, могли б побажати напередодні ювілейної дати?

Перше і найголовніше - це створювати експортерам сприятливі умови під час застосування до них “жорстких” процедур експортного контролю.  Саме цифровізація може стати значною допомогою у цьому процесі.

Користуючись нагодою напередодні ювілейної дати також хочу побажати колективу ДСЕК успіхів у захисті світової безпеки, відстоюванні національних інтересів та сприянні вітчизняним виробникам.